Майже 2 місяці доні вже. Дуже швидко і непомітно біжить час. З сином я чекала кожного наступного тижня з нетерпінням відмічаючи ну ось вже 2 тижні... вже 3... ну коли вже 4... а зараз тільки здивовано озирнулись назад - ой і коли ж це мисяць встиг пробігти... ой вже 2 місяці минуло... а здавалось ніби тільки вчора ходили з Аньою вагітні так чекали наших дівчаток так обдумували як воно все станеться... і от воно сталось і швидко швидко понеслось... і ніби давно давно як вицвівший кадр з фотоплівки оті наші прогулянки моментом відчеканені десь в памяті... і втой же час от тільки вчора це було...
І з доцьою ми ніби все життя так вже живемо, а не якихось 2 місяці.

Ми всі хворієм, вже майже одужали, доця тільки починає злегка підкашлювати.

Стала значно менше плакати без рук. Вже з тиждень. Тобто не то що трошки плаче і перестає, потім лежить тихо, а одразу лежить тихенько дивиться собі і тільки хвилин через 5 може почати хвилюватись. О так що перестала в слінг мотати вдома.

Така красунечка наша доцічка - дивитися не надивитися, цікаво це вона нам така красуня бо вона наша чи об'єктивно всім також здається такою мімімі.

Два тижні тому почала завмирати дивлячись прямо в очі і усміхатись при цьому відкриваючи ротик беззвучно ніби кажучи 'агу' великими очима своїми зачудовано дивлючись.