Майже 2 місяці доні вже. Дуже швидко і непомітно біжить час. З сином я чекала кожного наступного тижня з нетерпінням відмічаючи ну ось вже 2 тижні... вже 3... ну коли вже 4... а зараз тільки здивовано озирнулись назад - ой і коли ж це мисяць встиг пробігти... ой вже 2 місяці минуло... а здавалось ніби тільки вчора ходили з Аньою вагітні так чекали наших дівчаток так обдумували як воно все станеться... і от воно сталось і швидко швидко понеслось... і ніби давно давно як вицвівший кадр з фотоплівки оті наші прогулянки моментом відчеканені десь в памяті... і втой же час от тільки вчора це було...
І з доцьою ми ніби все життя так вже живемо, а не якихось 2 місяці.

Ми всі хворієм, вже майже одужали, доця тільки починає злегка підкашлювати.

Стала значно менше плакати без рук. Вже з тиждень. Тобто не то що трошки плаче і перестає, потім лежить тихо, а одразу лежить тихенько дивиться собі і тільки хвилин через 5 може почати хвилюватись. О так що перестала в слінг мотати вдома.

Така красунечка наша доцічка - дивитися не надивитися, цікаво це вона нам така красуня бо вона наша чи об'єктивно всім також здається такою мімімі.

Два тижні тому почала завмирати дивлячись прямо в очі і усміхатись при цьому відкриваючи ротик беззвучно ніби кажучи 'агу' великими очима своїми зачудовано дивлючись.

В Аліси не було жовтушки новонародженних. Зовсім.

Не бачу я ніякого звязку між тим що я з'їла і тим на скільки пучить маля. Можу умовно кажучи голодати цілий день і получити безсонну нічку (ну принаймні першу половину). А можу понаїдатись а дитинка радісна і щаслива.

Доня однозначно більше плаче ніж плакав син свого часу. Але вночі спимо в основному добре.

А ми були в Стрийському Парку. Доня в слінгу син за ручку пройшли по нашому стандартному маршруту. Доцю переодягала, висаджувала і погодувала як тільки в парк зайшли. Потім замотались і вже не розмотувались.

Ах, ось чому дівчина плаче і не втішаєтся! Ні вона не на ручки хоче і не колисатись і не молочка навіть. Вона всього навсього хоче в туалет.

Так сьогодні ми почали висаджуватись. Дома.

Як то організувати поза домом неясно покищо. Основна трудність в тому що зимно і надворі не роздягнеш її. А приміщення ніякі не приспособлені не то, що для висаджування, а навіть для годування.

І плакати стала одразу менше - мама зразу приймає міри, не встигає розійтись.

Пішли знову гуляти знову далеко, але взяли возик. Ля спала 1/5 дороги, потім лежала дивилась на мене. Майже вкінці вже в центрі змінила підгузник, дістала, погодувала. I це все було зручно і комфортно і ніхто не дивиться як на циркову виставу.
Потім трошки відїхали, Ля почала плакати і втішити могли її лише мамині ручки. Получили класику жанру - дитя в одній руці, візок штовхаю другою, а сина тримаю третью.
Так вона більше у возик не лягла. Примотала в слінг. Сумка їхала в возі. В любу маршрутку також з ним не влізеш, прийшлось чекати автобус з широкими дверима. Піднімались в автобус - нам сумки з візка повипадали. Бігала збирала :) Розсілись потім на пів автобуса - ми з Ля і сином і каляска. Ужос.

Висновок:
з візком також не зручно. Причом ні на дальні, ні на ближні прогулянки.

Що би то ще придумати? Щоб просто-напросто _було_зручно_?

Пупок зажив без всяких ковирянь і закапувань зеленкою.

Доціна перша дальня мандрівка. Замоталися в слінг і пішли пішки в центр. Біля двох годинок тихенько спала, потім почала крутитись і плакати. Не укачувалась і молочка не хотіла. Підгузник мокрий, а на дворі холодно, як переодягнутись? Прийшлось бігти в антошку. Там розмотались, Ля добре потягнулась, поїла, але змерзла, знов плакала. Треба було ще їй одягу взяти теплого, примотана від мами гріється, а розмотана швидко мерзне навіть в приміщенні. Сяк так замотались і побігли на маршрутку. Зразу швидко заснула.

Висновок: 

- Зі слінгом на довго не зручно нам виходити. На короткі перебіжки - так, на довше треба ще величезну торбу з підгузниками, одягом щоб одягнутись коли розмотаємось, пеленкою щоб постелити на щось якщо треба буде покласти Ля.

- Хоча навіть без додаткових пакунків також не зручно - невідомо як Ля висаджувати на холоді.

- Тільки влітку коли тепло і то така вистава для перехожих, дуже некомфортно, почуваюсь як на сцені (циркової арени ага), а воно ще й не зручно, не виходить добре замотатись щоб хвостами по землі не волочити, Ля плаче і всі на то дивляться.

День 7

Приходила наша педіатр. Молода дівчина з 1 роком педіаторського досвіду. Розказала що нічого не можна їсти, пеленки прасувати з двох сторін, пупок капати і мазати зеленкою двічі на день.

А ми ввечері замотались у слінг і вийшли на вулицю. Ляля миттєво заснула. На півгодинки буквально - зустріли бабу і повернулись додому.

День 6

Купались вперше повністю. Запарила череду, вимила умивальник, залила 'басейн' і ми пустились в плавання. Починалось все гарно - Ля прислухалась до нових відчуттів, злегка стривожено зиркаючи навкруги. А потім як почала плакати все сильніше і сильніше аж захрипла потім, і ніжками так пручалась, почервоніла вся...  Я до вечора ще відходила від тої купежки. На наступний раз дати більше води - може замало було і вона змерзла?

Після цього стало менше злущувальної шкірки.

Ще сьогодні пізно ввечері відпала культя. Ля одразу почала краще пахнути.

Ми все ніяк не вийдемо надвір. Холодно і вітряно.

День 5

Ля майже весь час спить. Я підходжу на підкормку, переодягну її і вона далі спить, по 3 години підряд спить. Ввечері годинку пободрствує і починає плакати від живота. Даю сісю - бере і кидає, забираю - плаче за сісьою. І так мене мучить.

Груди починають спадати (слава Богу, бо я вже думала капєц буде).

День 4

Боюсь лактостазу. Дуже все тверде і болюче. Ля їсть мало, спить багато. Зцідити нічого не виходить. Терплю.

Дівчину здається мучить животик. Причому на ніч. Вдень все спокійно. А коли ввечері ми всі лягаємо щоб заснути і спатки - починається - груди хапає і зразу кидає, вигинається, тужиться і плаче.

Я після спокійного і здорового сну з сином була до цього трохи не готова. Але через 2 такі ночі прийшлось то прийняти як необхідність. Колихати сидячи - значить колихати сидячи. Вона маленька і її болить - їй важче ніж мені. В неї такий вираз обличчя коли вона оце тужиться і плаче - стільки болю і страждань там. Ляля моя маленька, ти ще нічим не завинила перед цим світом, а вже маєш мучитись...

День 3

От тепер стало важко - груди рознесло, Ля мало що виїдає, я не п'ю зовсім нічого і всеодно розбанячило вкрай сильно. Сьогодні прийшла ще одна баба. Я вже потрошки встаю, підвязуюсь. Ще дозаготовлювали сьогодні їжу на після родів :) тьотя привезла домашнього фаршу. Ми наробили котлет і позаморожували.

День 2

Цілий день з Ля в люлі. Майже не встаю. Прийшло молоко, Ля всього не виїдає, але ще не дуже важко.

День 1

Провалялись удвох з донею в ліжку цілий день. Ля спала і їла ам 2 рази тільки.

Їла одні яблука, а більше нічого і не хотілося. Дуже болісно скорочується живіт. Можна ще когось родити з такими болями. Але то тільки під час годування таке.

До вечора голівка підрозправилась, щічки побіліли. Повернулись татко з сином і привели бабу і тьотю. Зважились. 3600.

Перша нічка була веселенька. Син прокидався, коли Аліса плакала і грізно та голосно вимагав 'Ні! Все! Іди!'. А доня не дуже то сильно плакала, так трошки підхникувала, коли ми переодягали підгузника.

Наразі не висаджуємось. Мотаю в шматки, а зранку їх в машинку на прополочку.